"Це біль для культури": українські зірки про атаку на кіностудію Довженка
Під час нічної масованої атаки на Київ 15 червня російські війська пошкодили Національну кіностудію імені Олександра Довженка - одну з найстаріших і найважливіших кіностудій України.
Після цього РБК-Україна запитало в українських акторів, які мають особисті спогади, пов’язані зі студією, про їхню реакцію на атаку та значення цього місця для українського кіно.
Наталка Денисенко
На мою думку, тут не потрібно шукати якихось прихованих причин. Росія завжди нищить усе українське - нашу мову, культуру, історію, пам’ять. Кіностудія Довженка стала ще однією ціллю цієї політики.
Це не просто будівля, це символ українського кіно і місце, де створювалися фільми, на яких виросли цілі покоління.
Звісно, це велика втрата для української культури та кінематографа. Але я переконана, що все це можна відновити. Тому що культура - це не стіни й не бетон.
Культура живе в людях, у митцях, у наших фільмах, книгах, музиці та пам’яті. І саме тому знищити її неможливо.
Серед фільмів, знятих на кіностудії Довженка, я вважаю культовими та знаковими "Тіні забутих предків", "Сорочинський ярмарок", "Земля" та "За двома зайцями".
Кожна з цих стрічок є важливою частиною української культури та кінематографа, вони й сьогодні надихають глядачів і митців.
Олена Лавренюк
Це дуже боляче. Росія продовжує нищити не лише міста й життя людей, а й нашу культуру, історію та мистецтво. Кіностудія Довженка - знакове місце для українського кіно, і для мене вона має особливе значення.
Саме там ми знімали перший сезон "Кави з кардамоном", будували павільйон, створювали всі інтер’єри.
Сьогоднішній удар - це удар по пам’яті, творчості та людях, які присвятили себе українському кіно. Це дуже важко прийняти.
Павло Текучев
Як і в кожного українського актора, який навчався та працював у Києві, у мене є дуже яскраві спогади, пов’язані з кіностудією Довженка. Я бував там за своє життя разів, напевно, 20-30, проходив багато проб.
Там відбувалося багато проб, зйомок українських серіалів, шоу, а також фотосесії на території студії.
Звичайно, я дуже любив і люблю там бувати. Востаннє був там, здається, місяці два тому - ми знімали розважальне шоу.
Найяскравішим спогадом, мабуть, було те, що років 8-10 тому, під час фестивалю GogolFest, ми грали виставу, яку дуже довго репетирували на території одного з павільйонів кіностудії.
Я пам’ятаю, що репетиції тривали по 8 годин на день, і за цей час цей простір став дуже близьким і рідним. Перебування на самій території теж додавало магії всьому цьому творчому процесу. Це, мабуть, мої найкращі спогади.
На мою думку, знищення української ідентичності є одним із найважливіших завдань Росії у цій війні, і це зовсім не абстрактні слова.
Сьогодні ми маємо цьому беззаперечний доказ, адже вже було завдано дуже багато ударів по закладах культури та релігійних осередках України.
Тому я абсолютно переконаний, що їхня головна ціль - не захоплення якихось територій, а повне знищення нас як нації. І після таких подій, як сьогодні, після руйнування таких об’єктів, виникає ще більше злості та гніву на них.
Якщо говорити про фільми, зняті на кіностудії Довженка, то насамперед згадуються стрічки, які давно стали частиною української культурної пам’яті. Це, звісно, "Тіні забутих предків", "Земля", "В бій ідуть лише "старики", "Білий птах з чорною ознакою" та багато інших робіт, на яких виросли цілі покоління.
Яна Моріс
Особисто для мене кіностудія Довженка це місце, яке є частиною історії українського кіно та моєї професії, яку я люблю.
Як людина, та як акторка, я завжди ставилася до таких місць з великою повагою та внутрішнім піднесенням, адже саме там десятиліттями створювалися фільми, на яких виросло не одне покоління українців.
Тому сьогодні особливо боляче усвідомлювати, що внаслідок російської атаки було знищено унікальну колекцію, яка налічувала близько 100 тисяч костюмів. Це втрата не лише для кіноспільноти, а й для всієї української культури.
Такими діями вони намагаються стерти нашу історію, наші здобутки, нашу пам’ять про те, ким ми є. Але я впевнена, що це неможливо. Можна пошкодити будівлі, знищити архіви чи унікальні речі, але неможливо стерти те, що живе в людях.
Якщо говорити про знакові стрічки кіностудії Довженка, то для мене насамперед це "Тіні забутих предків".
Його знають і цінують не тільки у нас, а й далеко за межами України. Для багатьох саме він став символом українського поетичного кінематографа. Стрічка отримала десятки міжнародних нагород і досі вважається одним із найвидатніших українських фільмів в історії.
Також неможливо не згадати "За двома зайцями", "Пропала грамота", "Вавилон ХХ", "Королева бензоколонки" та "В бій ідуть тільки "старі".
Це фільми, на яких виросли цілі покоління, і вони давно стали частиною культурного коду.
А якщо говорити про спадщину загалом, то особливе місце займає "Земля" Олександра Довженка. Стрічка, яку кінознавці й досі називають однією з найважливіших в історії українського кіно.
Сергій Чудаєв
Коли я вперше приїхав до Києва, кіностудія Довженка була одним із місць, яке мені хотілося побачити. Це була легенда українського кіно.
Згодом ми неодноразово працювали на її території. Там знімалися кліпи, телевізійні проєкти для 1+1, Нового каналу, СТБ.
На студії працювали наші партнери, дизайнери та творчі команди. Для багатьох людей мого покоління це місце, де вони професійно виросли.
Тому новина про удар по кіностудії сприймається дуже особисто. Це частина історії українського кіно і частина історії багатьох людей, які його створювали.
Не хочу шукати логіку в ударах по культурних об'єктах. Для мене це виглядає як агонія імперського мислення, яке досі не може змиритися з існуванням незалежної української культури.
Але тут важливо розуміти головне: культура живе не в бетоні.
Можна пошкодити будівлі. Можна зруйнувати павільйони. Але неможливо знищити талант, пам'ять і бажання людей створювати нові історії.
Кіностудія Довженка відродиться. Як фенікс із попелу. Ми вміємо не лише боротися, а й будувати. І я впевнений, що після перемоги вона стане ще сильнішою та красивішою.
Що стосується фільмів, для мене насамперед це "Тіні забутих предків". Другий фільм - "За двома зайцями". Легендарна київська комедія, яка давно стала частиною нашого культурного коду.
І, звичайно, "В бій ідуть лише "старики". Якщо подивитися цей фільм уважно сьогодні, можна побачити набагато більше, ніж просто військову історію.
Мій земляк Леонід Биков показав у ньому український характер, українську пісню, людяність і порядність. Навіть у часи, коли імперська система намагалася зробити всіх однаковими, українська культура знаходила спосіб говорити своїм голосом.
Світлана Охрименко
Костюми, машини, реквізит - це і є життя поколінь, мода 70-80 років, життя, яке було збережене на кіностудії Довженка. Це свідки, що несли памʼять. Доторкаючись, одягнувши їх, відчуваєш епоху.
Які прекрасні актори культових фільмів: Іван Миколайчук / "Тіні забутих предків", Маргарита Криницина: "За двома зайцями" та інші - саме в цих костюмах зіграли свої найкращі ролі в кіно, в українському кінематографі, що є надбанням всього світу.
На жаль, країна-агресор знищує нашу історію, дорогі нам факти, в яких ідентичність, правда, в яких відображалась свобода. Адже в цих фільмах найбільше відчувався український вільний дух, краса, творчість, спраглість до своєї землі, оспівано українські традиції, мову, звичаї.
Надзвичайно боляче, що втрачено такий важливий кінематографічно-історичний спадок. Неможливо осягнути безповоротність такої втрати. Але українському кіно - бути.
Ще більше люті і бажання створення автентичних стрічок, костюмів стає актуальним сьогодні. Мистецтво, як обличчя нації, житиме завжди.
Гіо Пачкорія
Нещодавня історія - займався перекладом та озвучуванням нової документальної стрічки Тараса Томенка.
Під час цієї роботи було пролито стільки сліз, бо історія повʼязана з картвельским військовослужбовцем, що воював на боці України. Вірю, що кіностудія продовжить жити, і ця болюча подія спонукатиме нас ще більше робити для розвитку українського кіно.
Вона нищить все те, в чому вона не готова чесно змагатися. А щоби змагатися в культурі, треба мати щось своє, а свого немає, бо все крадене.
Кожен україниський фільм є пазликом на великій картині української культури. Виокремлю лише "Білий птах з чорною ознакою" та "Земля", хоча перерахоувати можна довго. Ще знімемо!
Дарія Волкова
Мій перший спогад, пов’язаний з кіностудією, був ще в далекому 2009 році, здається. Тоді там знімали "Фабрику зірок", і я ще дитиною їздила дивитися етери. А вже потім на кіностудії було багато і акторських проб, і зйомок.
Думаю, дуже знаково, що вони намагаються вдарити не лише по інфраструктурі, цивільному населенню, а й по нашій історичній пам’яті та самоідентифікації, адже кіностудія Довженка - це символ українського кіно, можна сказати, серце нашого кінематографа, де було створено безліч знакових стрічок.
Особливо боляче усвідомлювати, що цього разу знищено найбільший і найстаріший костюмний цех. Місце, де буквально зберігалася частина історії українського кіно. Але українська культура вже не раз доводила, що вона як птах Фенікс.
Якщо говорити про культові фільми, створені на кіностудії Довженка, то для мене це "Тіні забутих предків", "За двома зайцями", "Білий птах з чорною ознакою".
Неймовірна кількість прекрасних, талановитих акторів і режисерів творили тут. Справді легендарне місце.
Христина Ігнат
На кіностудії Довженка я озвучувала свій перший короткометражний фільм "Знебарвлена" режисерки Марини Степанської, а в її костюмерній мені підбирали образ для серіалу "Кріпосна 3".
Для мене це завжди було не лише місце кіновиробництва, а й важливий культурний простір, де проходили кастинги, фестивалі та мистецькі події.
Тільки вчора, перед обстрілом, там проходив музичний фестиваль "Брудний пес". Тому зі студією в мене пов’язано багато теплих професійних і особистих спогадів.
Я думаю, росіяни атакують пам’ятки архітектури та культурної спадщини, щоб посіяти в нас зневіру та виснажити психологічно. Такі об’єкти не мають військового значення, але їхнє знищення боляче б’є по людях, які усвідомлюють їхню цінність.
Зневіреній людині важче зберігати внутрішню стійкість, мотивацію допомагати, донатити, працювати.
Якщо говорити про культові фільми, створені на кіностудії Довженка, то для мене це "Земля", "Тіні забутих предків", "Криниця для спраглих" та "Білий птах з чорною ознакою".
Олена Олар
Для мене кіностудія Довженка - це місце, з яким так чи інакше пов’язаний майже кожен український актор. Тут проходять проби, тут народжуються історії, які потім бачить вся країна.
Мій найяскравіший спогад пов’язаний із нічною зміною під час зйомок кліпу Марти Ліпчей "Не забувай". Ми всю ніч працювали в одному з ангарів студії й багато говорили про те, наскільки важливо зберегти це місце для наступних поколінь.
Я давно не намагаюся шукати логіку в діях росії. Для мене це вандали, які вміють лише нищити - людей, міста, пам’ять, культуру.
Якщо говорити про знакові стрічки, зняті на кіностудії Довженка, то для мене особливе місце займає "Білий птах з чорною ознакою" Юрія Іллєнка. Це потужний фільм про трагічну історію української родини. Та всі фільми Сергія Параджанова.