Скільки насправді коштує участь у "Євробаченні" і чому 100 тисяч євро - це лише мінімальний бюджет? Чому Ziferblat хейтили за "неукраїнський" стиль та зовнішності? Які "правила гри" діють сьогодні у шоубізнесі? Відповіді на ці питання в інтерв'ю РБК-Україна дають представники лейблу Ziferblat та Маші Кондратенко Geisha Ninja Samurai.
Олександр Волковінцев, Стас Маліков та Андрій Зайцев - партнери з управління музичною компанією Geisha Ninja Samurai (GNS). Вони співпрацюють з такими артистами, як гурт Ziferblat, Маша Кондратенко та Technofight.
Також GNS спеціалізується на музичному супроводі для масштабних ігрових проєктів. Один із найвідоміших кейсів - участь у створенні аудіо для S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl.
РБК-Україна поспілкувалося з музичними візіонерами про фінансові реалії та залаштунки "Євробачення", інформаційну місію наших артистів, найжорстокіші коментарі та булінг українських музикантів у соцмережах, і можливу повторну участь Ziferblat у пісенному дійстві.
– Цього року відразу два артисти вашого лейбла були у нацвідборі "Євробачення". Не боялися, що Ziferblat і Маша Кондратенко "відтягнуть" голоси одне в одного?
– Ні, ми зовсім не боялися - навпаки, це було про взаємне підсилення, а не конкуренцію. Ziferblat і Маша Кондратенко працюють на різні аудиторії, з різною емоційною температурою та естетикою, і саме це дало змогу їхнім слухачам перетинатися, відкривати для себе нове: фанати Ziferblat дізналися про Машу, а її прихильники - про Ziferblat. Такий перехресний обмін енергіями став потужною синергією.
Нам було важливо, щоб кожен артист і команда виклалися на повну, і щоб результат був чесним та заслуженим. І Маша, і хлопці цього року були гідні поборотися за право представляти країну.
– Чи були спроби з боку інших учасників або продюсерів "поставити палки в колеса" вашим артистам? Можливо, шантаж, злив інсайдів, підкидання фейків?
– Жодного тиску, жодних інтриг - усе пройшло рівно, чесно, по-людськи. Це був один із найспокійніших і найбільш етичних нацвідборів за останні роки. Насправді цього року була гідна боротьба, без підкилимних ігор - і ми завжди готові діяти саме в такій атмосфері.
Ба більше, з деякими учасниками вдалося вибудувати дружні стосунки, які переросли у творчі колаборації. Так, наприклад, народився спільний трек Маші з гуртом Molodi - справжнє свідчення того, що музика здатна зшивати там, де могли бути розбіжності.
– Після нацвідбору деякі артисти зникають з медіаполя. Це наштовхує на думку, що шоу - це лише платформа для піару, а не для музики. Погоджуєтесь?
– Це радше питання не до шоу, а до продукту. "Євробачення" - не дзеркало музичного ринку, це особлива подія, яка дозволяє країні презентувати себе світові. Якщо артист приносить на цю сцену щось по-справжньому якісне, індивідуальне, емоційно чітке - воно не зникне. Приклад Grisana, яка не потрапила в шортлист, але її пісню пам’ятають і слухають, говорить сам за себе. У музиці є пам’ять, якщо є чесність.
– Скільки людей реально працює над підготовкою одного артиста до конкурсу?
– У нашому випадку - близько 50 людей. Це і менеджмент, і піар, і музична команда, і режисери, і хореографи, і асистенти. Це ціла екосистема, яка працює синхронно, як єдиний механізм, щоб кожен жест, кожен звук, кожне світло стало частиною однієї великої історії.
– Скільки коштує "повноцінна" кампанія на "Євробачення" - від нацвідбору до поїздки на конкурс?
– Порахувати точну вартість складно - це завжди сума з багатьох змінних і значною мірою залежить від країни.
Повноцінна кампанія - дорога історія. Наприклад, лише постановка номера для Албанії (і це далеко не найбагатша країна) цьогоріч обійшлася у 170 тисяч євро. А загальний бюджет Люксембургу на “Євробачення” цього року сягнув 1,1 мільйона євро. У нашому випадку, скажемо лише, що одна тільки дим-машина коштувала близько 9 тисяч євро.
Втім, щороку топ-10 конкурсу доводить: перемога - не завжди про бюджет. Яскравість ідеї, емоційна точність і справжність артиста часто важать більше за витрати
– Який найдорожчий елемент участі в "Євробаченні": костюми, номер, медіакампанія, логістика?
– Конкурс у Швейцарії став найдорожчим в історії (не лише для нас). Зазвичай основна частина бюджету йде на логістику: привезти, розмістити, прогодувати команду з 20 осіб на два тижні - це дорого в будь-якій країні. Але цього року нам "пощастило" потрапити до однієї з найдорожчих країн Європи, і вартість продакшну номера зросла втричі порівняно з тим, скільки він би коштував, скажімо, у Швеції чи Великій Британії минулих років.
– Чи правда, що без мінімум 100 тисяч євро на конкурс краще не суватися?
– Так, на жаль, це правда. Якщо мета - просто пройти нацвідбір, то ще можна викрутитися. Але якщо ви серйозно збираєтесь представляти країну на міжнародному рівні, то готуйте бюджет. І не тільки через масштаб. Наприклад, цього року сцена була в найдорожчій точці Європи, тому навіть великі делегації зіштовхнулися з фінансовими труднощами.
– Чи допомагає держава фінансово представникам країни на "Євробаченні"? Чи все лягає на плечі артистів і лейблу?
– Так, держава частково допомагає. У нашому випадку це стосувалося транспорту, проживання та окремих елементів сценічної постановки. Але велика частина фінансування все одно залишається на боці лейблу та партнерів.
– Як вам вдалося знайти спонсорів, і чи були конфлікти з партнерами, які вимагали щось "натомість"?
– У нас ніколи не буває конфліктів з партнерами. Ми глибоко вдячні їм за довіру й підтримку. Вони повірили не лише в артистів та їхню музику, а й у нашу соціальну місію разом з Гуманітарним Фондом Сергія Притули.
Адже цьогорічна участь у "Євробаченні" була не просто поїздкою, а способом акцентувати увагу на гуманітарному розмінуванні - проєкті, який ми щиро проживали й просували. Це партнерство не було про бартер, а про взаємну віру в ідею.
Нам справді пощастило, хоча варто зазначити: пошук спонсора - це завжди довга й кропітка робота. У нас є великий досвід у цьому з різними артистами, і зазвичай переговори щодо великих контрактів займають пів року-рік. Цього разу ми змогли знайти партнерів лише за два місяці - і це, без перебільшення, великий успіх. Усе зійшлося: ми знайшли чудових людей, з якими плануємо рухатися далі.
Зазвичай це "кохання надовго". Звісно, з нашого боку були чітко прописані зобов’язання - ми одразу готували комплексну пропозицію, що включала кілька великих блоків, і партнер, безумовно, отримав відповідний набір послуг у межах спонсорства.
– Чи повертаються вкладені в артиста гроші через ротації, рекламні контракти тощо?
– Так, вкладення повертаються - через різні канали: ротації, стрімінги, брендове партнерство, зростання аудиторії. Але це не проста математика, а тривалий і тонкий процес, у якому довіра до артиста та його меседжу відіграє ключову роль. Якщо артист - не просто обличчя, а голос, що резонує з часом, інвестиції не зникають.
Звісно, це бізнес. Інакше артисти не були б цікавими для лейблів, продюсерів, менеджерів - усе обмежувалося б "варінням у власному соку". Інша справа, що в сучасних реаліях це бізнес із високим рівнем ризику, і тримати економіку проєкту "в плюсі" сьогодні - це вже пілотаж найвищого рівня.
– Чи можна виграти нацвідбір, маючи лише талант і мінімальний бюджет?
– На жаль, ні. Голий талант - це фундамент, але не архітектура. Щоб конкурувати на рівні нацвідбору, потрібно не лише зазвучати, а й бути помітним - а для цього потрібна команда, ресурси, підтримка. Інакше твій голос може просто загубитися у шумі.
– Ви готували артистів не просто до виступу, а до участі в інформаційній війні. Наскільки це вдалося?
– Ми б не назвали це війною - радше інформаційним потоком, спрямованим не на боротьбу, а на концентрацію уваги. Ми несли чіткий меседж про війну в Україні, про її невидимі фронти, зокрема гуманітарне розмінування. Наша задача була не "битися" в ефірах, а привертати до цього погляди. Так, це було непросто - особливо коли після перемоги в нацвідборі емоційний маятник глядацької думки хитнувся проти нас. Але ми точно знали, заради чого виходимо на цю сцену.
І ми вважаємо, що впоралися повністю. Було багато складного, з чим команда та артисти стикалися вперше, але це не вплинуло на результат. А отже, наша тактика, злагодженість і робота PR-команди - на тверду 10 із 10.
– Чи зіштовхувалися з якимись "протестними" настроями в колах організаторів пісенного дійства, або в таборах інших учасників?
– Абсолютно ні. Атмосфера була максимально теплою, ввічливою. Організатори зустрічали нас словами "почувайтеся як удома", учасники з інших країн - з усмішками. Не було жодної ворожості, навпаки - відчувалася підтримка і справжня людяність.
– Які обмеження накладає регламент конкурсу, про які глядачі навіть не здогадуються?
– "Євробачення" має чіткі правила, які не завжди очевидні для пересічного глядача. Наприклад, музиканти на сцені не грають наживо - інструментальна частина завжди звучить з фонограми. Водночас вокал виконується виключно наживо, і це одне з непорушних правил конкурсу.
Саме тому навантаження на артиста колосальне: з 7 по 18 травня - безперервні репетиції, постійна концентрація, фізичне й емоційне виснаження. Це не просто виступ - це марафон витривалості, де немає права на помилку.
Окрім технічних вимог, щоразу з’являється дедалі більше обмежень у змістовій площині. Цього року, наприклад, діяла заборона на будь-які прояви, пов’язані з війною. Навіть збори, які ми ведемо в Україні, доводилося адаптувати під цей кодекс.
По-хорошому, кожен зовнішній прояв - меседж, одяг, символіка - мав бути узгоджений із організаторами. Десь ми дотримувалися цього формату, десь - діяли по ситуації. Але навіть у такому жорсткому контексті ми шукали можливість сказати головне.
– Можливо, є "заборони" на певні меседжі в піснях - наприклад, про війну, ЛГБТ чи політику?
– Так, цьогоріч рамки були значно жорсткішими, ніж у попередні роки. Якщо згадати Kalush Orchestra або Jerry Heil та alyona alyona, які мали змогу передати яскраві соціальні меседжі, то цього разу руки були зав’язані. Прямі заяви заборонені. Але ми знайшли інший шлях - наш акцент був на темі розмінування. І в цьому нам допомогли партнери, які теж вірять у силу гуманітарного месседжу.
– Чи стикалися ви з тиском чи "рекомендаціями" змінити пісню або номер від оргкомітету "Євробачення"?
– Ні, жодного зовнішнього тиску не було. Ми повністю самостійно фінансували номер і мали абсолютну творчу свободу. Це був наш вибір, наш голос і наше бачення - без втручань чи нав’язаних рішень.
До того ж від нашої пісні всі були в захваті - і організатори, і продакшн-команда, тож у цьому сенсі нам справді пощастило. Ми везли пісню з дуже світлим і зрозумілим меседжем, і якби хтось намагався цьому протистояти, це виглядало б щонайменше недоречно.
– "Євробачення" часто супроводжується бурею хейту, особливо в Україні. Як артисти (особливо молоді й "зелені") справлялися з цим тиском?
– Це було складно. Хвиля хейту накрила нас одразу після перемоги в нацвідборі - тоді суспільна симпатія розвернулася до "інших", а ми раптом стали "неправильними". Але ми розуміли, що це тимчасово. Артисти були ментально готові - дорослі, свідомі, з чітким розумінням, навіщо вони виходять на сцену. Ми читали коментарі, але не дозволили їм зламати наш тембр.
Та об’єктивно - гурту було критично складно. І не лише їм, а більшій частині команди. Це фантастично несправедливо, коли люди місяцями працюють на межі можливостей, віддають всі ресурси - час, сили, здоров’я, гроші - щоб гідно представити Україну на міжнародній арені, а у відповідь отримують хвилю токсичності й "експертних" оцінок від тих, чиї думки, чесно кажучи, не цікавлять навіть їхнє найближче оточення.
Тема хейту навколо "Євробачення" в Україні давно перетнула межу здорового глузду. Те, що ми пережили, за рівнем тиску - безпрецедентне. Уже сама участь у фіналі від країни, де триває війна, несе в собі колосальну відповідальність і напруження. Часом ми навіть заздрили конкурсантам з Німеччини чи Іспанії - у них був просто конкурс, без навантаження національного болю та очікувань. Але ми дуже пишаємося хлопцями. Вони вистояли. Було нелегко - але вони змогли.
– Які найнеадекватніші або найжорстокіші коментарі ви читали про своїх артистів?
– Їх було багато. І вони були болючі. Побажання провалу, булінг через зовнішність, сексуальну орієнтацію - здається, ми побачили весь спектр токсичності. І це при тому, що одна з наших артистів - Маша Кондратенко. Рівень хейту, який на неї зливався після "Ванька-Встанька", був величезним - зокрема й з боку російських медіа. Але, чесно кажучи, подекуди наші власні співвітчизники змогли здивувати ще більше.
Ми свідомо намагалися не затримувати увагу на цих проявах. Бо наша задача - підтримувати артистів, давати їм опору, а не дозволити комусь хід історії. Інакше немає сенсу ні в музиці, ні в публічності.
– Як ви реагували на закиди про "неукраїнський" стиль музики або зовнішності артистів?
– Це стара як світ дилема: або відповідати очікуванням, або показати альтернативну Україну - таку, яка теж справжня. Ми свідомо обрали друге. Бо якщо ці артисти народилися тут, стали помітними саме в цій країні, то вони і є Україна. Не за формою, а за змістом. Вони - її інше обличчя, яке заслуговує бути представленим. Це не про кон’юнктуру, це про просвітництво. Про те, щоб показати світові: Україна - різна, смілива, несподівана. І в цьому був сенс нашої участі.
І саме тому ми вважаємо, що все чудово. Значить, ми рухаємось у правильному напрямку - без обов’язкової сопілки й шаблонів. Ziferblat створює музику, яка має бути зрозумілою і близькою не лише українцям. У гурту є амбіції достукатися до слухачів у Європі, Азії, Північній і Південній Америці. І хто знає - можливо, вже за деякий час у світі говоритимуть: "О, це ж той самий український стиль музики".
– Чи можна "створити" артиста спеціально під формат "Євробачення" - з нуля?
– Так, це можливо, але лише за умови глибокого розуміння структури конкурсу, його правил і дуже специфічної аудиторії. "Євробачення" - це окремий світ зі своїми настроями, традиціями та вадами. Тут від любові до ненависті - один ефір, а те, що говорять єврофани, не завжди збігається з тим, як вони голосують. Проте, знаючи систему зсередини, нею можна грати - як добре сплановану шахову партію.
Втім, головне питання - навіщо? Якщо основна мета артиста - просто "Євробачення", то, чесно кажучи, нам його шкода. Бо це всього лише великий, політизований музичний конкурс. Він дійсно дає змогу познайомити з собою широку аудиторію, але лише як один з інструментів.
Його потрібно сприймати як місток, а не як вершину. І саме тому ідея створювати артиста "під Євро" - це хибний старт. Артист має народжуватись із внутрішньої потреби, а не під формат.
– Ви б відправили Ziferblat на "Євробачення" ще раз, якби була можливість, чи ця історія вже закрита?
– Час усе розставить. Історія не має крапок, лише паузи. Сьогодні вона виглядає завершеною, але хто знає, що принесе наступна хвиля? Якщо з’явиться нова можливість і буде що сказати - ми не відмовимось.
Втім, як менеджмент ми свою участь у конкурсі наразі вважаємо завершеною. "Євробачення" виконало свою роль на відмінно: ми досягли результату, отримали увагу, досвід і нову аудиторію. І тепер наше головне завдання - правильно цим скористатися. Конкурсу - дякуємо за можливість. Але далі - нові виклики, нові сцени й нові горизонти.
Раніше режисерське тріо TRI.Direction в розмові з РБК-Україна розповіли про внутрішню кухню "Євробачення" та назвали найкращі й найгірші виступи конкурсу.
Також читайте інтерв'ю з актором Сергієм Кисілем про культуру, виховання дітей та відповідальність публічних людей.