"Навчив не боятись і кайфувати": українські зірки зворушили теплими спогадами про тата
У третю неділю червня в Україні відзначають День батька - свято, що сповнене тепла, вдячності та щирих емоцій. У цей день українські зірки поділилися зворушливими історіями про своїх татусів: згадали важливі моменти, татові поради, дитячі спогади й усе те, що назавжди залишилося в серці.
РБК-Україна зібрало найзворушливіші з них.
Наталка Денисенко
Перший приємний спогад з батьком, який одразу спав на думку - це як тато вчив мене їздити на велосипеді. Тоді він свиснув так, що мені дуже сподобалось і я попросила його навчити мене також свистіти.
В результаті це був урок не навчання їзди на велосипеді, бо навчилась я тільки свистіти в той день.
Зараз згадую цей момент з дитинства і розумію, який же в мене харизматичний батько! Це було так весело і смішно, що хоч і з велосипедом не склалось.
Катерина Лозовицька
Один із найяскравіших спогадів про тата - як він возив мене на танці. Щодня після школи: спершу додому перекусити, потім - знову в дорогу.
Він чекав годинами, поки тривали заняття, і завжди був поруч, без жодного нарікання. Відповідав за мою логістику, як ми тоді жартували.
А ще пам’ятаю танцювальні турніри - з бутербродами з ікрою, які стали нашою маленькою традицією. Танці тоді були не просто моїм хобі - це було наше спільне. І це назавжди залишилося в серці.
Євген Синельников
Мій батько був льотчик-штурман. Людина неба. Людина з абсолютно іншим світом у голові.
У звʼязку зі службою тата, декілька років мого дитинства ми були за полярним колом, на острові під назвою: "Острів Кігострів".
Щоб дістатися туди, треба було йти 3,5 км по льоду. Пам’ятаю, якось ідемо - і я раптом провалююся під лід.
Просто бачу перед очима: вода, глибина, темрява… І тут - хльось! - батькова рука витягує мене з крижаної води.
Потім горілкою розтирають, дають щось гаряче - і я знову живий. Це мій яскравий спогад: як тато врятував мені життя.
Він брав мене з собою в польоти. Я літав із ним на гелікоптерах, пасажирських і вантажних літаках, навіть на військових винищувачах.
Усе дитинство - між небом і землею. А ще пам’ятаю таке: - екіпажу дарували блоки "Фанти", ящики соку, юпі, жуйки. У 90-х це було справжнє золото.
Я тоді вперше спробував "інший" світ - світ кольорової водички, жуйок, шоколаду. І все це - завдяки татові.
Він вийшов на пенсію в 33. І все одно залишився для мене людиною польоту. Людиною, яка завжди була десь у небі, але в потрібний момент - простягала руку. І витягала з льодової безодні.
VLADA K
Я і досі дитина, особливо поруч із татом. У мене так багато теплих спогадів з ним, що складно вибрати один. Ми завжди багато сміялися, гуляли, вигадували свої ігри.
Але найбільше я памʼятаю його підтримку - тато завжди поруч, коли мені страшно, сумно або навпаки - дуже радісно.
Він перший, кому хочеться все розповісти. І навіть коли я виступаю чи записую пісні, я знаю, що він десь поруч і вболіває за мене всім серцем.
Це таке особливе відчуття - знати, що тебе люблять просто за те, що ти є. Я дуже його люблю.
Ірина Пістрюга
У моєму житті є така особливість, я кажу всім, що у мене два тати. Той, який дав життя та інший, який дав виховання. Мій рідний тато і мій вітчим - папа.
Кожен з них залишив у мені щось особливе. Асоціація і спогад з татом - коли він подарував мені величезного зайця, таку велику-велику іграшку, яку я обіймала всією собою.
А ще він умів робити дуже дивні звуки ротом. Я сміялась і повторювала за ним, і ми обоє реготали так, ніби світ був створений тільки для цієї миті.
А з папою, з вітчимом, був один чарівний момент: він помістив мене на найвищу поличку.
І я сиділа там, високо-високо, дивилась зверху на всіх, як принцеса на своє королівство.
У той момент я відчула, що бути вище - це весело, безпечно і мені все можна. Ці спогади - як теплі пазлики мого серця.
І я беру їх із собою у доросле життя: вміти радіти, грати та зберігати в собі ці щасливі моменти.
Олексій Комаровський
Мій тато Едуард - майстер спорту зі спортивної гімнастики, і тому з самого пологового будинку він почав мене тренувати (можливо проти моєї волі:)) Найтепліші мої спогади про нього повʼязані з турніком.
Саме тому у пʼятому класі я був чемпіоном школи по підтягуванням.
Взагалі найтепліші спогади з моїм батьком повʼязані зі подорожами, кіно і спортом: теніс, горні лижі, плавання, бокс, автоводіння!
Він навчив мене не боятись, пробувати, помилятись і знову пробувати, перемагати, досягати всього важкою працею і при цьому кайфувати від процесу.
Олексій Комаровський з батьком (фото надане пресслужбою)
Зараз батьку 64 роки і щоранку у нього велопрогулянки вздовж моря в Одесі.
Але є ще один спогад, повʼязаний з кіно. Мій тато був прогресивним контентмейкером на той час (у нього був крутий фотоапарат і кінокамера, яку ви можете бачити на фото)! Він був такий собі блогер 80-х років.
Він створював неймовірні фото і кінокадри, сам їх проявляв. І ми всією родиною дивилися фільми про наші сімейні подорожі. Саме батько мене навчив відчувати красу кадру (може тому я й пішов в кіноіндустрію та режисуру).
Аліна Пухальська
Один із найкращих спогадів мого дитинства - це поїздка з татом до Криму. Він того часу мав свій власний винний магазин, який так і називався - "Кримські вина".
Ми їздили в "командировку", відвідували винні підвали. Я пам’ятаю, як там було дуже холодно, і тато надівав на мене свою футболку, щоб я не змерзла.
Це був суцільний кайф у Феодосії вдвох із татом, він дозволяв мені їсти піцу, пити кока-колу - все те, що зазвичай було під забороною. Це було справжнє дитяче щастя, ніколи не забуду ту поїздку.
Пап, я тебе дуже люблю і завжди буду грати за тебе, бо ми команда на завжди.
Марія Вронська
Ну якщо про дитинство, то в мене такі спогади. Тато був найкращою подружкою.
Це людина, яка вчила мене кататися на роликах, готувала найсмачніші млинці, а ще з ним можна було порушувати "домашні правила".
З ним я вперше поїхала до міста моєї мрії - до Парижу. Хоча поїздка була не без пригод. В нас була пересадка в аеропорту і ми пішли пити пиво (ну він пиво, а я колу).
Мені тоді було років 10. І ми сидимо й розуміємо, що по часу наш літак давно полетів. А нас навіть не гукали. Таке було вперше. Поки що, то був мій єдиний випадок в житті, коли я ночувала в аеропорту.
Олександр Карпусь
Тато любив загадувати мені загадки. Від простих - вгадай, які були ціни в Радянському Союзі.
Наприклад, коробка сірників коштувала одну копійку, і склянка содової теж одну, але з сиропом - три, зателефонувати з автомата коштувало дві копійки, проїзд у трамваї - три, в тролейбусі - чотири, в метро - п’ять.
Найдешевше морозиво - 7 копійок, хороше - 15, а найдорожче - 28, воно називалося "Каштан у шоколаді".
Чорний хліб - 16, а батон - 22. Ще була булочка за 3 копійки, бублик коштував 5, а тістечко - приблизно 15. Вгадуючи ціни, я формував уявлення про вартість різних речей.
Були й складніші задачки - їх також мені давав тато. Мої улюблені приклади - задача Ейнштейна, яку я зміг розв’язати подумки, петля Мебіуса — досі залишається для мене загадкою.
І безліч запитань з "Що? Де? Коли?". Моє улюблене: чим більше ти в неї береш, тим більшою вона стає. Хто вона? Відповідь геніально проста - яма.
Ну і, звісно, в мене залишилося багато яскравих вражень від подорожей світом з батьками: ліси Амазонки, Карибські острови, африканські савани, аргентинські льодовики - загалом понад 70 країн.
Ольга Пантелеймонова
У мене, можливо, не зовсім типовий досвід. Мій тато був справжнім винахідником, електронщиком. Його розробки досі використовуються в літаках "Антонова".
Наприклад, прилади в рубці, чорні ящики - усе це розроблялося у КБ, де він працював. Виявилося, що в нього було понад 240 винаходів.
Я дізналася про це не одразу, а вже коли працювала разом із ним - на приладах для літаків.
А найтепліший спогад - дуже простий. Це були 90-ті. Пам’ятаю, вдома тато намагався полагодити телевізор, якийсь дуже крутий, японський, яких тоді в Україні навіть не було.
І це було дуже важливе замовлення для нього. Він два дні не міг знайти поломку. І тут я - маленька - просто помітила крихітний дротик, який неправильно стирчав. Показала йому.
І виявилося - саме в цьому була проблема! Я була така щаслива, що змогла допомогти.
А він - такий гордий за мене. Це здавалося чимось надважливим, і мені тоді здавалося - я врятувала цілий світ.
Зараз тата вже немає - його не стало десять років тому. І коли повертаюся до цих спогадів, розумію: це справді дорого. Навіть якщо історія проста, вона для мене - золота.
Вас може зацікавити
- Красиві привітання від сина, доньки та дружини на День батька 2025
- Які 10 гаджетів подарувати на День батька
- Як не можна вітати тата у День батька і чому