Про гомофобію, ЛГБТ-прайди в США та Україні, про артистів, які бояться говорити про свою орієнтацію, та стереотипи про геїв - в інтерв'ю РБК-Україна розповів співак ANDRUX (Богдан Андрух).
Український співак і блогер, який зараз мешкає в Сан-Франциско - відкритий гей, який не боїться говорити про ідентичність та вибір. Артист публічно порівнює досвід ЛГБТ-прайдів в США та Україні, розмірковує про страх, відвертість і відповідальність публічних людей.
РБК-Україна розпитало Андруха, чому для нього прайд це завжди про боротьбу, яку головну думку хоче донести суспільству та які ризики нині існують для спільноти ЛГБТК+.
– Нещодавно в Києві відбувся Марш Рівності. Чим відрізняється атмосфера прайду в США від тієї, яку ти бачиш або відчуваєш в Україні?
– Суспільним настроєм. Як на мене, в США прайд це більше про свято та усвідомлення, що найтернистішу частину шляху пройдено, хоча при нинішньому президенті аспект боротьби таки повертається.
Та все ж, це святковий захід, на якому є не лише ЛГБТК+ спільнота, але й сім’ї з дітьми, представники влади, загалом усі жителі міста, які не лише підтримують рівні права, але й знають, що прайд - це завжди яскраво і радісно.
В Україні це виключно про боротьбу. Можливо, якби влада не будувала по три церкви на квадратний метр, а інвестувала ці кошти в освіту свого населення, у нас не було б проблеми, яку ми маємо сьогодні.
Зрештою, не дивно, що книга, яка закликає "не покладайся на свій розум" (Приповісті 3:5), призвела до того, що в людей відсутня повага до науки та фактів, які вже не перше десятиліття стверджують, що орієнтація це природне явище, яке неможливо ані обрати, ані змінити.
– Наскільки комфортно в США артисту бути відкритим щодо своєї орієнтації?
– У США артисту бути відкритим щодо своєї орієнтації не лише комфортно, а й гідно часу. Ми живемо у 2025 році, коли публіка втомилася від фальші: надмірного пафосу, лімузинів, штучних драм, навмисно створених заради хайпу. Сьогодні успіх не в масці, а в правді.
Найбільші артисти сучасності це ті, хто не боїться бути собою. Біллі Айліш не потребує ні феєрверків, ні літаючих танцівників. Вона виходить на сцену і її присутності достатньо, аби заворожити багатотисячний зал, бо між нею та глядачем є найцінніше: справжній зв’язок, фундаментом якого є її щирість.
Саме тому мені важко поважати українських артистів з середовища ЛГБТК+, які не лише замовчують свою сутність, а й іноді прилюдно засуджують тих, хто бореться за їхнє право бути собою. Я розумію, що за цим стоїть страх: за кар’єру, за безпеку, за імідж "мачо", ретельно збудований для гетеронорми. Але коли погляд цих "мачо" зрадницьки падає не на фанатку, а на її хлопця - постає питання не про сексуальність, а про чесність.
Колись Гарві Мілк (перший відкритий гей, обраний до публічної посади у США, борець за права ЛГБТ - Ред.) казав своїм колегам, учасникам руху за рівні права: "Або ви робите камінгаут, або не приходьте сюди більше". Це не ультиматум, це шлях до змін. Адже доведено: щойно людина дізнається, що хтось із її оточення ЛГБТК+, її ставлення м’якшає, люднішає.
Тому сьогодні як ніколи - час правди. Бути відкритим не лише безпечно. Це могутньо. Це відповідально. Це революційно.
– Що змінилося в Україні за останні роки у ставленні до ЛГБТК+ спільноти? Зокрема в музиці та культурі.
– Видимості стало більше, і це факт. Але з власного досвіду скажу: українські ЗМІ так само "морозили" мене раніше, як і зараз. То "надто відверто", то "не на часі", то "люди не готові". Лише поодинокі, як-от ваше видання, готові говорити про реальні речі відкрито і чесно.
Іронія в тому, що всі прекрасно знають: без ЛГБТК+ спільноти не існує шоу-бізнесу. Адже саме ця спільнота часто є дуже творчою, яскравою, драйвовою. Це не порівняння гетеро і ЛГБТК+ артистів, а лише нагадування про інклюзивність. Проте говорити про це наважуються одиниці.
Я радий бачити камінгаут медійних людей. Це важливо. Бо без них не буде справжніх змін. Дуже прикро, що багато ЛГБТК+ артистів цього не усвідомлюють і намагаються "сидіти на двох стільцях", часто боячись втратити свою аудиторію. Не дивно, що через це прогрес іде так повільно. Зміни вимагають дій, а не мовчання і бездіяльності.
– Які найбільші ризики сьогодні має публічна ЛГБТК+ особистість в Україні?
– Смерть. Це не метафора, а цілком реальна загроза. Поки багато "пасивних гомофобів" України ховаються за фразою "я не гомофоб, але…", вони впевнені, що переслідувань немає.
Проте реальність інша: ми регулярно чуємо новини про побиття, про ЛГБТК+ людей у реанімації, про військових медиків, яких б’ють, і про таксистів, які відмовляються везти хлопця через намальовані нігті.
Особисто я щодня отримую безліч погроз, адже боротьба з дискримінацією і переслідуванням - це не абстрактна ідея, це частина мого життя. Я мрію про день, коли орієнтація перестане бути темою, якій потрібно приділяти стільки уваги. Але цей день настане лише тоді, коли припиниться безпідставна агресія і цькування. І поки люди кажуть "скільки можна?", я відповідаю: стільки, скільки ви будете мене ненавидіти і поливати лайном за те, що я не обирав.
– Що для тебе означає прайд? Це більше про свято, боротьбу чи видимість?
– Для мене прайд був, є і завжди буде про боротьбу. Свято - це в Нью-Йорку і Сан-Франциско, де люди вже навчилися жити в мирі та злагоді, де людяність поширюється не лише на білих гетеро-християн, а на всіх без винятку.
Бо любов не може бути ексклюзивною, особливо в нації, яка іронічно бере за ідеал Ісуса, який більшість часу проводив з тими, кого суспільство відкинуло.
Не дарма кажуть, що немає більшої ненависті, аніж християнська любов. Цитата не моя, але як жертва цієї "любові" можу твердо сказати, що це чиста правда!
ANDRUX розповів про прайди в США (фото надане артистом)
– Як, на твою думку, можна зробити український прайд більш безпечним і помітним?
– Перше і найважливіше - це дія закону. Конституція забороняє дискримінацію за ознаками орієнтації, але за 34 роки незалежності ми не бачимо випадків, коли когось притягували б до відповідальності за порушення цього закону. І це не дивно.
Друге - це підтримка гетеро-спільноти. Мій Instagram-акаунт - живе свідчення того, що в Україні щонайменше 65 тисяч людей ставляться до ЛГБТК+ позитивно. Проте на паради приходить, у кращому разі, лише кілька сотень. Дуже хотілося б бачити на прайдах більше здорово-мислездатних гетеросексуальних людей.
Натомість переважна більшість гетеро ходять туди не підтримати, найчастіше там присутні озлоблені невігласи, які не тільки ігнорують науку та природність орієнтацій, а й ладні зробити все, щоб ця правда не була почута. Бо тоді ж вони втратять можливість проєктувати свою агресію на інших і їм доведеться шукати новий сенс життя.
– Які емоції викликає в тебе контраст між свободою у США та обмеженнями в Україні?
– Депресивні. Я знаю і бачу, як може бути. Я живу в місті, де права людини це найвища цінність. Немає тут ні Содому, ні Гомори, є лише мир і усвідомлення того, що ми не створені бути ідентичними, і це не заважає людям піклуватися і дбати одне про одного. Але боротьба за ці права тут почалася раніше.
Доки я живий - робитиму все, аби наші діти чи бодай онуки не читали погрози смерті лише за те, що вони посміли народитися іншими. Це просто неправильно. Так не може бути.
ANDRUX відверто розповів про утиски ЛГБТК+ в Україні (фото надане артистом)
– Яке головне повідомлення ти б хотів донести українській аудиторії у Місяць гордості?
– Звертаюся лише до населення, що думає. Бо люди з радянською ватою в голові навряд чи почують (як музикант запевняю вас - бавовна прекрасний звукоізолятор). Вдумливим хочу побажати: зробіть із крапок, які понаставляла церква і радянські догми, знаки питання. Знайти на них відповіді займе 7 хвилин.
У 2025 році не може бути відмовки "я не знав". У кожного є доступ до штучного інтелекту, який за долі секунди дасть правдиву інформацію про ЛГБТК+ - інформацію, що базується на фактах, тобто правді.
У 2025-му людина має зробити вибір: або розвиватися, або й надалі бути у псевдовченнях і токсичних стереотипах, які сіють ненависть і розділяють суспільство на "вони і ми".
– Нещодавно ти презентував новий трек "Він не підійшов". Про що він? Як ти думаєш, наскільки в Україні готові сприймати музику про одностатеві стосунки?
– Я про це не думаю. Ви зварили смачний борщ. Вам цікава думка людей, які не люблять буряки? От і мені - ні.
Окрім як для мене, ця пісня написана для ЛГБТК+ підлітків, яким роками втирають радянські вчення і брешуть про те, що з ними щось не так. Я хочу, аби вони бачили, що бути собою це прекрасно, і ти завжди знайдеш тих, хто любитиме тебе таким, яким ти є.
Ну і якщо я міг свого часу страждати і сміятись під гетеро-пісні, то і з гетеро-людьми нічого не станеться від рядка "він не підійшов", який співає чоловічий голос.
Можете видихати: якби з гетеро людини можна було б зробити гея (а ми знаємо, що орієнтацію змінити не можливо), то робив би я це не голосом. Я ж не дарма в зал ходжу (посміхається).
Ну а пісня про те, як твій краш, на якого ти полюєш поглядом весь вечір, так до тебе і не підійшов. Ця пісня сповнена сатири й трагікомедії, як зрештою і моє життя.
Читайте також інтерв'ю з популярним ведучим Григорієм Германом про "бронь", артистів-зрадників, виховання дітей та думки щодо "хороших росіян".
Також пропонуємо розмову з популярною акторкою Віталіною Біблів про жителів РФ, їхню поведінку на зйомках до повномасштабної війни та "Оскар", куди покликали акторів з країни-агресорки.