Актор Сергій Кисіль: За російську мову публічних людей треба дуже суворо карати

– Нещодавно відбулося прощання з вашим колегою, актором та військовим Юрієм Феліпенком. Як на вас вплинула його загибель?

– Це велика втрата для усієї акторської спільноти та всієї України. Загибель Юри була героїчною і далася дуже важко усім. Ми прощалися в першу чергу з другом. Він був надзвичайно світлою людиною, справжнім променем. Його знали майже всі актори. Тому це дійсно дуже важка втрата для нас усіх.

– В Україні багато акторів та інших відомих людей встали на захист країни. А є й такі, які просто втекли або ж не повертаються додому з-за кордону. Як ви до таких людей ставитесь? Чи є якесь засудження?

– Дуже негативно ставлюсь до усіх, хто втік. Я не підтримую їх. Хоча сам мав можливість виїжджати на зйомки за кордон, завжди повертався, тому що Україна - це мій дім. Тут мої діти, моя сім’я. Я як патріот лишився, лишаюсь і буду лишатись тут.

Я не берусь прям засуджувати цих людей, але викреслюю їх зі свого життя. Я вважаю, що це люди, які зрадили свою землю, націю, мову, культуру. І якщо виїхали вже, я б хотів, щоб вони ніколи назад не поверталися.

– Як у вашій родині реагують на російські обстріли? Останній масований удар по Києву (23 червня) був дуже страшним та трагічним. А у вас маленькі діти. Ходите в укриття?

– Як тільки якісь масовані обстріли, я відводжу дітей в паркінг. Вони сплять в машині. Там поставлене заднє сидіння, зроблене ліжко. Вони до цього готові, особливо, коли балістика. Ми з дружиною змушуємо їх одягатися перед сном, щоб елементарно не витрачати потім час на одягання. Тільки я кажу: "Вставайте" - і ми всі погнали в паркінг.

– В Україні з року в рік не вщухають дискусії довкола мовного питання. Якою ви бачите роль мови зараз?

– Найголовнішою. Ми маємо повністю викорінювати з себе російську мову й культуру. Як сказала дружина Юри на його похороні: "Знищуйте в собі все російське, бо якби не Росія - ми б тут не зібралися".

Я сам раніше розмовляв російською. Не безгрішний. Тому що в нас знімалося багато російського контенту. Але сьогодні я не розумію тих батьків, які виходять з паркінгів, укриттів і продовжують кликати своїх дітей російською мовою. Це дуже погано. І в мене не вкладається в голові, як взагалі таке можливо. Як люди не розуміють, що до останнього Росія буде, як вони кажуть, "захищати російськомовних"?

Ми з дружиною народилися в Радянському Союзі. Нас пів життя напихували російською культурою: мультики, фільми, пісні, "Іронія судьби" тощо. Воно сидить дуже глибоко, але це треба викорінювати. Як бур'ян на городі.

– Проте досі є публічні люди - блогери, артисти, які продовжують виступати, вести соцмережі російською. От нещодавно був скандал з виступом Сердючки в Києві. Що, на вашу думку, потрібно робити з такими людьми?

– Треба карати. Я бачив коментарі Данилка, що його пісні нереально перекласти тощо. Так не співай! Публічні люди, актори, лідери думок, блогери не мають права нести Росію в маси. Блін, або виїжджайте з країни туди, де вам добре, як Ані Лорак, якій нещодавно дали громадянство Росії, Таїсія Повалій тощо.

Жодну людину, яка виїздить за кордон, не візьмуть на роботу без знання мови. Це перша умова. І там не дають спуску. Я вважаю, що за російську мову від публічних людей треба дуже суворо карати. Штрафами, санкціями, заборонами. Наприклад, не поспіває рік, посидить без грошей, тоді, можливо, замислиться.

Сергій Кисіль висловився про мовне питання (фото: пресслужба автора)

– Якою є ваша позиція щодо бронювання акторів і загалом діячів культури? Ви самі маєте бронь?

– В мене відстрочка, бо у мене багатодітна сімʼя. Але я говорив: поки живе культура - жива нація. Юра Феліпенко, якого ми поховали, з Костянтином Темляком та ще одним прекрасним актором пішли добровільно. Вони не могли дивитися на це все. Вони пішли в підрозділ, який хотіли. У кожного свій шлях, і Юра відчував, що потрібен саме там. 

Ми в глибокій скорботі прощалися з молодим, красивим актором, який ще на 100% не розкрив свій потенціал. Коментарі під постами свідчать про те, наскільки він був популярний і як природно та світло виконував свою роботу.

Я вважаю, що люди культури мають підіймати культуру, адже Росія намагається її нещадно знищити. Це ж і "Розстріляне відродження", і "шістдесятники" - скільки було знищено всього українського. Тут на пальцях не перерахуєш. Не можна забувати нашу культуру.

Творчі люди мають кричати: ми нація, маємо історію, культуру, театри, кіно. Ми маємо знімати, тому що ворог знімає і показує свою "правду". Треба знімати про війну, але робити це дуже обережно та виважено. На це потрібно вкладати дуже великі бюджети. 

Були ж прецеденти, коли виходив серіал і люди його просто хейтили, бо не відбувалося так. Ми просто не маємо права показувати неправду перед тими, хто загинув, хто був окупований. Але знімати обов'язково треба. А для того, щоб знімати, творчі люди повинні все ж таки бути на своєму місці. Це моя думка.

– В одному зі своїх інтерв'ю ви казали, що фізично і морально готуєтесь до можливості бути призваним. Що для вас означає бути готовим до війська?

– Ми не маємо стільки населення, скільки має РФ, яке вони тягнуть з усіх тільки дірок, аби йти на нас воювати. Люди закінчуються і хтось має їх заміняти. Тому, звичайно, якщо мені доведеться, я готуюсь до цього. 

В перші дні війни я був у військкоматі. Ну хто, як не ми? Ну не приїдуть же ті, які виїхали, правда? Посиділи три роки й сказали: "Ой, бл*ха, а напевно треба їхати додому і йти на війну". Цього не буде. А ресурс закінчується щодня.

– Ви також раніше відкрито заявляли, що у фільмах, серіалах не хочете грати російських орків. Що саме вас зупиняє як актора і чи не зміниться ваше ставлення з часом?

– Наразі я відмовлявся від усіх ролей, які мені пропонували. Багато колег кажуть, що це непрофесійно. Але актор - адвокат своєї ролі. Ти завжди маєш виправдати вчинки свого персонажа. Навіть якщо ти граєш якогось маніяка. Ти повинен розуміти мотиви цієї людини. 

Сьогодні, на четвертий рік війни, я не розумію мотиву цієї війни. Я не розумію, що веде цих людей, окрім зомбоящика. Просто абстрагуватись, грати якогось чергового орка чи чорта... Ну, я не можу.

– У цьому контексті, як ви ставитеся до своєї ролі у фільмі "БожеВільні"?

– Так, я зіграв агента КДБ. Цей фільм ми знімали у 2021-му році, до повномасштабного вторгнення. І персонаж був прописаний українською мовою, але на той момент я відстоював таку позицію: це один з найголовніших антагоністів фільму, тому ця людина має говорити російською. 

І навіть якби сьогодні Денис Тарасов (режисер - Ред.) запропонував мені знятися в такому фільмі, я б погодився. І я б знову наголошував на тому, що він має говорити російською мовою. Якби він розмовляв українською, це б втратило усі сенси.

Те, що ми зробили разом з Денисом, відповідає всім критеріям того часу і поведінці. На той момент у нас вже йшла війна. Я дивився виступи Путіна, трошки виступи цих всіх ФСБшників і тому подібне. Тому я думаю, ми потрапили дуже влучно в образ. Він вийшов легким, все майже на посмішці, але його видавала його сутність і його очі.

Ми знімали про каральну психіатрію. Власне, зараз вона вилазить і на окупованих територіях. Навіть "педерація" зробила у себе закон про примусову медицину. Це ж те саме. Гарними словами написали закон, але ж це каральна медицина, яка знищує людей. 

– Вас номінували за цю роль на "Золоту Дзиґу". Як ви відреагували й наскільки для акторів важливе подібне визнання?

– Звичайно, мені дуже приємно через 10 років прийти до цієї номінації. Я вважаю, що творчі професії не мають стелі. Якщо вперся в небо головою і кажеш "я - актор", то я раджу брати свої манатки й валити з цієї професії, тому що це завжди про пошук чогось нового, розвиток. Не можна стояти на місці й чекати, поки щось станеться. Нічого не станеться. Треба робити. Актор - це той, хто діє.

Фільм "БожеВільні" - це моя перша робота у повнометражному фільмі. Буквально декілька місяців тому я отримав за цю роль премію імені Сергія Параджанова як акторський дебют у кіно. Популярність, нагороди - це як наслідок твоєї роботи. Якщо вона хороша, то будеш їх мати. А якщо ні - потрібно рости та вчитися.

Сергій Кисіль отримав премію Параджанова за фільм "БожеВільні" (фото: пресслужба актора)

– А чи є у вас якісь специфічні навички, яким ви навчалися заради ролей в кіно? Чи просто, щоб мати можливість у разі чого їх продемонструвати.

– Один раз я намагався навчатися на мотоциклі, тому що це потрібно було для ролі. Я дуже активно ходив, але якось в мене не складається з цим транспортом. Я з нього постійно падаю.

Я тоді був щасливий, що приїхав каскадер зі своїм дорогим мотоциклом і сказав, що тільки він буде їздити на ньому. Тому на байку їздив каскадер, а знімав шолом і йшов вже я.

Водіння авто - це обов'язково. Сценічний, каскадерський бій. Володіння зброєю. Ти маєш хоча б розуміти, як її правильно тримати.

А таких особливих навичок ще не доводилося вивчати. Я дуже сподівався на один серіал в цьому році, щоб навчитися гарно їздити на конях. Але поки не склалося. 

– Цікаво, що у вас був досвід... перемоги в "Караоке на Майдані". Сьогодні проєкт повернувся. Як думаєте, зараз таке шоу матиме успіх?

– Я думаю, що так. Тому що нашим людям потрібно трошки перемикатися. Попри війну, життя продовжується. Можливо, завтра прилетить ракета, і в тебе вже не буде такої можливості жити. Я вважаю, треба знімати розважальний контент. Інакше кукуха не вивезе.

На це і розраховує наш ворог. Це частина його медійної війни - постійного тиску. Розважальні, вокальні шоу потрібні. Українці - це співоча нація. Навіть на війні, навіть у тяжкі часи наші бабусі, дідусі десь сиділи й щось собі наспівували. І ми так само робимо, тому що це відволікає, це рятує. Головне - робити це якісно. Бо останнім часом все ж таки контент у нас трошки впав у рівні.

– А як щодо проєкту "Шанс"?  Нині, коли передивляєшся випуски, жарти Кузьми чи Бебешка можуть викликати неоднозначну реакцію. Що думаєте про це?

– Абсолютно. Треба підходити правильно. Я був там 20 років назад, пісню російську співав. Це вже давня історія. Тоді то був зовсім інший формат. Ми зараз маємо адаптуватися під те, що ми маємо. Для того, щоб якось заспокоювати наш народ.

– Ходять плітки, що у Кондратюка був непростий характер. А у вас було яке спілкування?

– Не знаю, ми спілкувалися не дуже часто. По декілька речень і все. Хоча я можу робити висновок, що він як продюсер жорсткий (з огляду на ситуацію з Віталієм Козловським). У нього було дуже багато артистів, але їхні імена досі невідомі.

– До речі, як ставитеся до ситуації з Віталієм та його нової ери популярності?

– Я дуже зрадів. Колись був у турі з ним і захоплювався його професіоналізмом, відданістю. Ми об'їздили, здається, 26 міст за 27 днів. Я вже точно не пам'ятаю, це було 20 років тому. Але він настільки віддавався повністю своїй справі, яку він любить.

Навіть тоді паралельно, здається, готувався до "Танцюють всі" чи "Танці з зірками". З ним їздив хореограф. І от він вдень готувався до шоу, ставив танці, а після давав концерти.

Віталік постійно працював над собою. І він дійшов зараз до цього сам. Він зробив це. Я навіть написав йому повідомлення (хоча ми вже давно не спілкувались), що я дуже щасливий тим, що нарешті він віддав гроші й відчепився від свого минулого продюсера.

Наполегливість, праця і відданість - це про Віталіка. Ви подивіться, як він прекрасно виглядає, як виглядає його тіло.

Кисіль з донькою Марією, яка народилась 21 листопада 2024 року (фото: пресслужба актора)

– А як ви підтримуєте форму?

– Зараз я дуже багато гуляю з коляскою (сміється - Ред). Ну, звичайно, роблю елементарні фізичні вправи, щоб тримати себе в тонусі. Мрію потрапити до спортзалу, але поки немає часу. В мене є коляска, парк, якісь тренажери трошки.

– Ви з дружиною вже 13 років? Маєте трьох дітей. Що вам допомагає зберігати стосунки попри виклики війни?

– Ми завжди намагалися про все проговорювати. Навіть якщо є якісь образи, без цього ж не буває. В мене мудра дружина. Вона перша починає завжди розмови, тому що я близнюк: тут покричав, а через 15 хвилин вже забув, про що кричав. 

А дружині моїй треба це все проговорити й, звичайно, тільки розмова, взаєморозуміння тієї чи іншої ситуації допомагають. Тому що люди всі різні. І день походиш, другий, третій, четвертий, а потім тиждень, місяць, а образа - вона ж нікуди не дівається. Потім вона заходить в тригери, затиски. Тому це треба обов'язково проговорювати. І ми говоримо.

– Ви раніше не приховували, що дуже хотіли третю дитину саме дівчинку.

– Ми другу хотіли дівчинку. І я думаю, якби тоді була дівчинка, то у нас би не було третьої дитини.

– Як  поява доньки вплинула на ваше ставлення до батьківства?

– Все змінилося, тому що у батька з донькою якийсь неймовірний зв'язок. Вона ще маленька, їй зараз тільки сім місяців буде. Її хочеться постійно обіймати. Я першого свого сина виховував сам майже, тому що дружина вийшла на роботу. Ми з ним дуже багато проводили часу, але все ж таки це зовсім різне ставлення. 

Те, як ти ставишся до хлопчика - розумієш, що маєш виховувати чоловіка вже з малечку. Це інший тон розмови, інші теми. Тут просто лялечка, бусинка. З появою доньки я все ж таки відчув повноцінне батьківство. 

– Ви взагалі суворий тато? 

– Я суворий і справедливий. Але добрий і люблячий. Кнутом і пряником, як кажуть. Щодо хлопців - зараз в мене старшому десять, і це вже починається якийсь перехідний період, трошки треба підкручувати гаєчки.

Але треба й підійти обійняти та поцілувати, поговорити. Я дуже часто прошу у них якихось порад. Ми розмовляємо. Спілкуючись з дітьми, ти сам іноді перетворюєшся на дитину. 

Сергій Кисіль з синами (фото: пресслужба актора)

– Ви також якось згадували, що ваші сини дуже різні за характерами. Ви по-різному підходите до їхнього виховання? 

– Ні, ні, ні, абсолютно. Мені здається, це все-таки генетика. Старший більш інтелектуальний. Ми даємо йому більше вчити математику, читання. Менший - такий збитий, спортивний. Видно, що в нього не лежить до тієї математики. Він дуже чисто співає, запам'ятовує мелодії, хоче грати на якихось інструментах, на відміну від старшого, який навіть не хоче їх брати в руки. 

Це залежить від самої людини, від того, що йому написано по життю. Просто за цим потрібно спостерігати й підштовхувати, допомагати дітям визначитися в тому, що вони хочуть мати в цьому світі, ким вони себе бачать. 

Звичайно, ще дуже рано говорити. Зараз вони всі хочуть бути акторами, щоб пізно приходити додому. Мені старший сказав: "Я хочу бути актором, щоб мене діти зустрічали так, як ми зустрічаємо тебе, коли ти приходиш з роботи". Це потрібно спостерігати за дітьми, дивитися, які у них таланти, до чого у них жага, і допомагати розвиватися в тому руслі.

– Якою бачите роль батька?

– Любов матері та батька різна. Мама - це більше про емоції, пожаліти, приголубити. Батько - порада, настанова. Про дівчинку нічого не можу сказати, тому що вона поки що лежить, їсть, спить і кричить. А хлопців ти маєш навчити бути мужніми, відповідальними за свої дії та слова. 

Я навчаю своїх дітей, що в першу чергу вони мають бути людьми. Неважливо, хто ти є зараз. Ти можеш сьогодні їздити на останньому "мерседесі", а завтра станеш двірником і почнеш замітати просто вулиці. Або навпаки. Але в першу чергу ти маєш бути людиною, щоб тобі не було соромно за свої вчинки.

– Ви часто граєте в українських серіалах. Чого, на вашу думку, не вистачає нашому серіальному виробництву?

– Грошей і часу. Шалений темп зйомок. Шалено низькі бюджети. Я розумію, чому так зараз відбувається. Люди бояться ризикувати, вкладати гроші, рекламодавців немає майже. 

Бувають дні, де за 12 годин зміни ти маєш зняти 25 хвилин екранного часу. Від цього страждає якість. Іноді режисери, продюсери закривають очі й кажуть: "І так зійде". До цього питання потрібно підійти колективно, виважено. Якщо нам не потрібен телевізор, ми знімаємо для тих, хто дивиться спиною його, то можливо, цей формат підходить. Але для якості - це не ок. 

Я дуже маю надію на те, що почнеться зніматися якісний оригінальний контент для стримінгів. Платформа це зовсім інший рівень. Це діджитал, це інтернет, тобто люди зайдуть і подивляться. Ми маємо йти до Netflix, HBO, Amazon. Намагатися робити, як вони. Тому що те, що робиться на "телик", бажає кращого, як на мене. 

Звичайно, всі ми - актори, режисери, оператори - робимо все можливе, щоб вийшло якісно. Але не завжди це виходить. Елементарно, візьмімо не цю камеру, а дешевшу...

– А як ви реагуєте на критику?

– Я абсолютно прямолінійна людина. Завжди кажу те, що думаю. Якщо це конструктивна, справедлива критика, особливо від професіонала, то завжди вислухаю і зроблю певні висновки. 

– А чи є у вас якісь особисті місця сили, які допомагають вам якось відновити енергію, де, можливо, стає легше дихати, приходять нові ідеї?

– Це моя сім'я. Мої діти, дружина. Коли приходиш додому, бачиш ці світлі очі, які біжать обійняти тебе, поцілувати, сказати: "Тату, я тебе люблю, я скучив". 

Я дуже люблю гуляти Києвом. Сильно люблю це місто. Прошу дружину мене відпустити. Я дивлюсь на людей, в очі, насолоджуюсь столицею. Обожнюю Поділ, Андріївський узвіз, оглядові майданчики. 

Звичайно, треба іноді побути одному у своїй голові, послухати музику. Зараз в мене акторський курс, ходжу, займаємося енергіями, медитуємо, концентруємося - це надає сил та енергії. 

Сергій Кисіль розповів про виховання синів (фото: пресслужба актора)